Передача ядерних зарядів, балістичних ракет до РФ та знищення інфраструктури 43-ї ракетної армії

До вашої уваги додаток 3 до Звіту ТСК ВРУ для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в ЗСУ та підриву обороноздатності держави у період з 2004 по 2017 роки.

повний зміст звіту (перелік додатків) ▼

Інформація
щодо фактів, які можуть свідчити про прийняття рішень щодо передачі на умовах, які не відповідали національним інтересам України, до РФ тактичних та стратегічних ядерних зарядів, міжконтинентальних балістичних ракет РС-18, а також інформація про орієнтовну вартість знищеної інфраструктури колишньої 43-ї ракетної армії

Під час опрацювання наданих до Комісії документів було також встановлені факти, які можуть свідчити про прийняття рішень та вчинення дій щодо передачі на умовах, які не відповідали національним інтересам України під час передачі до РФ військового майна, зокрема тактичних та стратегічних ядерних зарядів, міжконтинентальних балістичних ракет РС-18, а факт укладення та виконання таких договорів, крім того, що суперечили Законам України, призвели до завдання Україні збитків в особливо великих розмірах. Також, з огляду на те, що цінність майна, яке Україна знищила під час процесу ядерного роззброєння, досі не відома, Комісія вважає за необхідне повідомити орієнтовну вартість знищеної інфраструктури колишньої 43-ї ракетної армії, для врахування дипломатами під час проведення роботи з країнами-гарантами на користь України.

Комісія жодним чином не надає оцінку рішенню Верховної Ради України, в якому було задеклароване прагнення до без’ядерного статусу, що, зокрема, передбачало відмову від третього у світі ядерного арсеналу, однак під час розслідування встановлені обставини процесу роззброєння, які можуть свідчити про завдання державі збитків в колосальних розмірах, а також шкоди економічним, політичним інтересам України.

Комісія констатує, що процес ядерного роззброєння відповідно до рішень Верховної Ради України мав відбутися на компенсаційній основі за розщеплювані (ядерні) матеріали, однак жодних обґрунтованих даних щодо проведення розрахунків вартості таких матеріалів, що мало слугувати підставою для проведення переговорів щодо умов передачі арсеналу, які б справедливо задовольняли державу, Комісія не встановила, як і не встановила інформації про розміри наданих Україні фактичних компенсацій, а відповідно з’ясування усіх обставин передачі на компенсаційній основі ядерних зарядів потребує додаткового опрацювання для узагальнення інформації.

При цьому, Комісія вважає, що Український народ має право знати обставини ядерного роззброєння, кількість ядерних зарядів, вартість ядерного арсеналу, носіїв до них ы супутньої інфраструктури, що були знищенні, а також розмір компенсації за передані до РФ розщеплювані (ядерні) матеріали.

На сьогодні стає зрозуміло, що суспільство не знає ціну домовленостям, що зафіксовані у Меморандумі про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Будапештському меморандумі) від 1994 року, який, згідно Віденської конвенції про право міжнародних договорів є повноцінним міжнародним договором, яким державами-гарантами надані Україні гарантії територіальної цілісності та недоторканість, виконання якого має домагатися Україна.

Це підтверджується тим, що глави держав-гарантів територіальної цілісності та недоторканості України під час підписання Будапештського меморандуму були освідомленні про те, що Верховна Рада України під час ратифікації Договору між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Сполученими Штатами Америки про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, підписаного у Москві 31 липня 1991 року, і Протоколу до нього, підписаного у Лісабоні від імені України 23 травня 1992 року, у своїй постанові однозначно визначила умову роззброєння «Україна як держава - власник ядерної зброї йтиме до без'ядерного статусу і позбуватиметься поетапно розташованої на її території ядерної зброї за умови одержання нею надійних гарантій своєї національної безпеки, в яких ядерні держави візьмуть на себе зобов'язання ніколи не застосовувати ядерної зброї проти України, не використовувати проти неї звичайні збройні сили і не вдаватися до погрози силою, поважати територіальну цілісність і недоторканність кордонів України, утримуватися від економічного тиску з метою вирішення будь-яких спірних питань.».

Також, з цією метою Верховна Рада України рекомендувала Президенту України провести переговори з відповідними державами і міжнародними організаціями щодо міжнародних гарантій національної безпеки України, за результатами яких власне і був укладений відповідний Меморандум про гарантії безпеки, адже країни-гаранти усвідомлювали умову, за якої Україна відмовляється від свого ядерного арсеналу.

Тому, твердження окремих осіб про те, що укладений Меморандум є виключно політичною декларацією, якою країни-гаранти висловили запевнення у безпеці, не визначивши чіткого механізму реалізації його положень, адекватної і потужної відповіді на ймовірні загрози, не можна вважати об’єктивною оцінкою цього міжнародного акта, який є повноцінним міжнародним договором, виконання якого має домагатися Україна.

Звичайно, Україна, яка стала об’єктом військової агресії з боку РФ, тимчасово втратила понад 7 % своєї території, а також зазнала колосальних людських та матеріальних втрат, цінує підтримку світового співтовариства, але б підтримка була б зовсім іншою, якби Український народ з’ясував усі обставини ядерного роззброєння та нагадав світовому співтовариству, зокрема країнам-гарантам, суть домовленостей умов ядерного роззброєння, а також про запевнення щодо безпеки, територіальної цілісності та недоторканості кордонів України, що власне і було умовою роззброєння. Без цього, заклики українських парламентарів до Президента України та представників дипломатичного корпусу про те, що треба вимагати посилення тиску на РФ, по своїй суті є правильними вимогами, але б не завадило вибудовувати Україні в цій площині більш аргументовану позицію щодо зобов’язань світового співтовариства.

У цьому додатку Комісія викладає встановлені нею обставини відповідно до наявних матеріалів розслідування, а також приводить інформацію щодо орієнтовної вартості переданих до РФ розщеплюваних (ядерних) матеріалів, які передавалися на компенсаційній основі.

Однак, з огляду на те, що це питання потребує окремого, більш глибокого дослідження, робота має бути продовжена Верховною Радою України наступного скликання під час якої мають бути з’ясовані усі умови ядерного роззброєння на умовах, які ймовірно не відповідали економічним інтересам держави, та, ймовірно завдали збитків в особливо великих розмірах.

Так, у 1991 році Україна була ядерною державою, отримавши третій після США та Російської Федерації ядерний арсенал. Його основу, яка була розташована на території України, становили шість дивізій 43-ї ракетної армії колишнього СРСР.

При цьому, на початок 1994 року на озброєнні 43-ї ракетної армії, у складі якої перебувало дві ракетні дивізії (19-та Хмельницька і 46-та Первомайська), було 176 ракетних комплексів типу «ОС» («Окремий старт»), що мали на озброєнні 130 ракет класу РС-18 Стілет (SS-19) та 46 ракет класу РС-22 Скальпель (SS-24). Перші несли по 6 ядерних боєголовок (загалом 780), а SS-24 — по 10 (460): разом 1240 ядерних боєголовок, а всього ж на озброєнні перебувало щонайменше 1 272 одиниці стратегічних ядерних зарядів.

При цьому, за отриманою інформацією, на території України щонайменше на озброєнні ЗСУ знаходилось 2 633 одиниці тактичних ядерних зарядів (за обліком України), а за даними обліку РФ про прийнятті з України заряди - 2 883 одиниці тактичних ядерних зарядів, тобто різниця складає 250 одиниць.

Отже, у власності України на 1991 рік було щонайменше 4155 стратегічних та тактичних ядерних зарядів.

Для усвідомлення цінності такого арсеналу, політичної та економічної безпеки, слід зазначити, що за наявною інформацією у світі всього 9 країн володіють такою зброєю, зокрема:

Російська Федерація - 7 290 ядерних зарядів (орієнтовний розмір оборонного бюджету країни 61,4 млрд. дол. США на рік);
США – 7 000 ядерних зарядів (орієнтовний розмір оборонного бюджету країни 649 млрд. дол. США на рік);
Франція - 300 ядерних зарядів (орієнтовний розмір оборонного бюджету країни 63,8 млрд. дол. США на рік);
Китай – 260 ядерних зарядів (орієнтовний розмір оборонного бюджету країни 250 млрд. дол. США на рік);
Великобританія – 215 ядерних зарядів (орієнтовний розмір оборонного бюджету країни 50,0 млрд. дол. США на рік);
Пакистан - від 110 до 130 ядерних зарядів (орієнтовний розмір оборонного бюджету країни 11,4 млрд. дол. США на рік);
Індія - від 100 до 120 ядерних зарядів(орієнтовний розмір оборонного бюджету країни 66,5 млрд. дол. США на рік);
Ізраїль – 80 ядерних зарядів (орієнтовний розмір оборонного бюджету країни 15,9 млрд. дол. США на рік);
Північна Корея – 10 ядерних зарядів (розмір оборонного бюджету країни невідомий).

Тобто, лише окремі країни мають ядерну зброю, яка, крім гарантій їхньої національної безпеки, ще і дорого вартісна річ, адже армії зарубіжних країн, оборонний бюджет яких в рік значно перевищує оборонний бюджет України, мають на озброєнні носії ядерних тактичних та стратегічних зарядів, при цьому, крім Росії, США, Франції, Великобританії та Китаю країни з переліченого переліку озброєні як правило ядерною зброєю малої потужності, що співмірна з тактичними ядерними зарядами.

Вартісну оцінку ядерним арсеналам надати вкрай важко з огляду на відсутність вихідних даних щодо виробництва ядерної зброї. Однак, Комісія вважає, що зазначену роботу мають провести фахівці з метою ведення у подальшому обґрунтованих переговорів з країнами-гарантами щодо забезпечення територіальної цілісності та недоторканості кордонів України. При цьому, Комісія з урахуванням наявної інформації надає певні оцінки для усвідомлення того, на що пішла Україна відмовившись від третього ядерного арсеналу, який є вдвічі більшим за усі разом узяті арсенали Китаю, Великобританії, Франції, Індії, Ізраїлю, Пакистану, Північної Кореї.

Отже, Комісія зазначає, що попри те, що це питання неодноразово піднімалося у парламенті України, працювали міжурядові комісії, Тимчасові слідчі комісії ВРУ, Служба безпеки України, тощо, однак досі питання передачі до РФ ядерних зарядів до тактичних та стратегічних носіїв не є вичерпаним, оскільки досі відсутня повна інформація з цього питання, а також не було надано правових оцінок обставин вивезення з території України тактичних ядерних зарядів, а також умовам передання ядерних зарядів.

З цього приводу Комісія узагальнила наявну інформацію та відзначає таке.

Щодо передачі до РФ тактичних ядерних зарядів

Уперше про намір позбавитися ядерної зброї було заявлено в Декларації про державний суверенітет України, ухваленій Верховною Радою 16 липня 1990 року, зокрема було визначено:

«Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.».

11 жовтня 1991 року Верховна Рада України затвердила Концепцію оборони і будівництва Збройних Сил України (у прийнятій Концепції передбачалася, що Україна поступово, з урахуванням усіх факторів національної безпеки, реалізуватиме намір стати в майбутньому нейтральною, без’ядерною державою, яка не братиме участі у військових блоках, натомість дотримуватиметься усіх договорів і угод щодо незастосування ядерної зброї).

Також, 06.12.1991 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про оборону України», положеннями якого було визначено, що формування і проведення воєнної політики держави, законодавче регулювання питань сфери оборони та військового будівництва здійснюється виключно Верховною Радою України.

Крім цього, нормами закону було визначено, що Україна у майбутньому прагне до нейтралітету й дотримання неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

Також, названий закон передбачав виключне право парламенту України затверджувати воєнну доктрину і концепцію військового будівництва, які також закріпили прагнення України стати у майбутньому нейтральною та без’ядерною державою з урахуванням дотримання принципом оборонної достатності в будівництві Збройних Сил України.

Тобто, з аналізу цього та інших нормативно-правових актів, які були обов’язкові для виконання всіма посадовими особами держави, рішення про передачу до РФ тактичних та стратегічних ядерних зарядів, а також відмови від носіїв цих зарядів та інфраструктури з їх обслуговування та експлуатації могла здійснювати виключно Верховна Рада України.

При цьому, за отриманою інформацією, 21 грудня 1991 р. Президент України Л.Кравчук скріпив своїм підписом за державу Україна Угоду про спільні заходи щодо ядерної зброї, статтею 5 якої було визначено таке:

«2. Держави - учасниці цієї Угоди зобов'язуються не передавати будь-кому ядерну зброю чи інші ядерні вибухові пристрої та технології, а також контроль над такими ядерними та вибуховими пристроями, ні прямо, ні опосередковано; так само як ніяким чином не допомагати, не заохочувати і не спонукати будь-яку державу, яка не має ядерної зброї, до виробництва чи придбання будь-яким іншим способом ядерної зброї чи інших ядерних вибухових пристроїв, а також контролю за такою зброєю чи вибуховими пристроями.

3. Положення пункту 2 цієї статті не перешкоджають переміщенню ядерної зброї з території Республіки Білорусь, Республіки Казахстан та України на територію РРФСР з метою її знищення.».

Оскільки зазначена угода не була подана до Верховної Ради України на ратифікацію, навіть незважаючи на те, що постановою ВРУ від 09.04.1992 «Про додаткові заходи щодо забезпечення набуття Україною без'ядерного статусу» таку угоду народні депутати вимагали подати до Верховної Ради України для її розгляду та ратифікації, така угода не підлягала виконанню.

При цьому, Комісія не встановила будь-яких інших укладених у зазначений період угод, які б надали право на переміщення ядерної зброї за межі території України, зокрема до РРФСР.

Як слідує з матеріалів розслідування, у період з листопада 1991 року по 06.05.1992 року тактичні ядерні заряди у кількості 2883 одиниці були вивезені з території України до РФ.

На підставі цього вбачається, що тактичні ядерні заряди вивезені всупереч рішенням та без згоди Верховної Ради України, яка мала виключні повноваження вирішувати питання без’ядерного статусу України, у т.ч. питання та умови передачі цієї зброї до інших країн для її знищення чи подальшого використання. Відповідно питання хто прийняв рішення всупереч законам та постановам Верховної Ради України та забезпечив його виконання щодо передачі представникам РФ всіх тактичних ядерних зарядів, досі не відоме Українському народу.

Слід наголосити на тому, що Верховна Рада України у своїй постанові від 09.04.1992 «Про додаткові заходи щодо забезпечення набуття Україною без'ядерного статусу» підтвердила намір України стати у майбутньому без’ядерною державою, не вивозити з території України тактичну ядерну зброю до розробки і запровадження в дію механізму міжнародного контролю за її знищенням з участю України, а також відзначила необхідність всебічного вивчення політичних, економічних, фінансових, екологічних та інших наслідків ліквідації ядерної зброї (для цього Президенту, Уряду, комісіям ВРУ були наданні відповідні доручення).

Тобто, станом на 06.05.1992 тактична ядерна зброя була вивезена за межі території України до РФ без визначених умов передачі та компенсації за передані ядерні заряди у кількості як мінімум 2 883 одиниці разом з їх носіями та спеціальною технікою, що у подальшому, після вивезення цієї зброї, позбавило Україну можливостей вести повноцінні та аргументовані переговори щодо умов надання належних політичних, економічних, фінансових компенсації за передану зброю, які завершились лише у 1997 році вкрай невигідними для України умовами (розмір компенсації за розщеплювані матеріали, що вилучені з тактичної ядерної зброї було погоджено у розмірі 450 млн. дол. США, але навіть за попереднім аналізом такий розмір компенсації аж ніяк не відповідав реальній вартості переданих ядерних розщеплю вальних матеріалів).

Так, згідно з укладеною 30.10.1997 року угодою між Урядом України та Урядом РФ про взаємний залік заборгованості за поставлені енергетичні ресурси і за розщеплюванні матеріали, яку за Уряд України скріпив своїм підписом прем'єр-міністр Пустовойтенко В.П., якою було визначено розмір компенсації за вивезення до РФ тактичних ядерних зарядів у кількості 2 883 одиниць з носіями (ракети, бомби, торпеди, тощо) на рівні 450 млн. дол. США. До речі, зазначена угода була ратифікована через лише два роки після її укладення (Закон N 667-XIV від 14.05.99, ВВР, 1999, N 30).

Таким чином, з урахуванням вищевикладеної інформації вбачається, що без згоди Верховної Ради України, з підстав, законність яких не встановлена Комісією, до 06.05.1992 року РФ вивезла з території України усю тактичну ядерну зброю у кількості не менше за 2883 одиниці, при цьому без визначених умов передачі і здійснення компенсацій, а також порядку здійснення міжнародного контролю за її вивезенням та знищенням.

При цьому, статтею першою цієї Угоди було визначено, що сторони здійснюють залік заборгованості Української Сторони в загальній сумі 250,171 млн. доларів США, що виникла в результаті реалізації міжурядових угод про торговельно-економічне співробітництво в 1993-1994 роках, в тому числі за нафту, поставлену в 1993 році російськими нафтовидобувними підприємствами, на суму 119,450 млн. доларів США, а також за нафту, нафтопродукти та інші матеріально-технічні ресурси, поставлені відкритим акціонерним товариством «Росконтракт» у 1993-1994 роках Державному комітету з матеріальних ресурсів України, на суму 130,721 млн. доларів США, в рахунок компенсації Російською Стороною вартості розщеплюваних матеріалів, видобутих з тактичних ядерних боєприпасів, вивезених з території України на територію Російської Федерації у 1991-1992 роках. Разом за цією угодою було визначений загальний розмір компенсації Україні на рівні 450 млн. доларів США

Тобто, через п’ять років Україна та РФ домовилась про розмір компенсації за вивезені з України тактичні ядерні заряди у кількості 2 883 одиниць із носіями до них, яка склала 450 млн. дол. США, з яких:

199,8 млн. доларів США - РФ зарахувала в рахунок погашення боргу України за наданими кредитами згідно угод від 26.05.1993 (Прем'єр-міністр Л.Кучма) та від 20.03.1995 (Прем'єр-міністр Є.Марчук) на суму 3074,0 млн. дол. США;
119,450 млн. доларів США - РФ зарахувала за нафту, поставлену в 1993 році російськими нафтодобувними підприємствами (досі не встановлено яким саме підприємствам постачалася, хоча питання піднімалося неодноразово, у т.ч. Верховною Радою України перед правоохоронними органами);
130,721 млн. доларів США - РФ зарахувала за нафту, нафтопродукти та інші матеріально-технічні ресурси, поставлені відкритим акціонерним товариством «Росконтракт» у 1993-1994 роках Державному комітету з матеріальних ресурсів України.

При цьому, на запит слідчої комісії, що піднімала це питання у 2002 році, про надання копії документів, що підтвереджують фактичну поставку нафти, нафтопродуктів та інших матеріально-технічних ресурсів РФ протягом 1993-1994 рр. на суму 250,171 млн. доларів США (130,721 млн. доларів США та 119,450 млн. доларів США), яка була зарахована РФ в якості частини боргу України, Міністерство фінансів України своїм листом від 15 листопада 2002 р. вих. № 31-073-2 4/4248 повідомило, що такі документи у розпорядженні міністерства відсутні, при цьому Міністерство фінансів України залік і списання цієї заборгованості не проводило.

Крім цього, було встановлено, що установи, що згідно угоди мали б отримувати поставлену РФ нафту та інші матеріально-технічні ресурси, були ліквідовані або реорганізовані. Згідно даних бухгалтерського обліку суб’єктів, що створені замість ліквідованих установ, які ніби отримували від РФ нафту, визначена Угодою заборгованість у розмірі 250 млн. дол. США не обліковувалася, будь-яких підтверджуючих документів поставки нафти не виявлено, як і будь-яких бухгалтерсько-фінансових документів на підтвердження зазначених фактів.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 р. № 61, (Прем'єр-міністром Л.Кучма) було визначено, що питання закупівлі і поставки продукції, сировини та інших товарів на кліринговій або взаємопов'язаній основі за міжурядовими угодами про торговельно-економічне співробітництво покладено на Державний комітет з матеріальних ресурсів.

При цьому, Указом Президента України Л.Кучми від 21 грудня 1994 року № 789/94 Державний комітет України з матеріальних ресурсів ліквідований, а підприємства і організації, що входили до сфери його управління, передано у підпорядкування, створеної цим же Указом, Державної акціонерної компанія «Укрресурси», на балансі якої не були обліковані будь-які заборгованості Державного комітету з матеріальних ресурсів, що суперечить правилам правонаступності, які були передбачені чинним на той час законодавством. Крім цього, будь-які документи фінансово-господарської діяльності Держкомрезерву до ДАК «Укрресурси» взагалі не передавалися (що є дивним, адже Розпорядженням КМУ від 27 грудня 1994 р. № 944-р була створена ліквідаційна комісія на чолі з головою правління Державної акціонерної компанії «Укрресурси» Волковським А.П., якому доручено провести весь комплекс заходів щодо ліквідації Держкомресурсів; при цьому, згідно пункту 7 постанови КМУ (Прем'єр-міністр В. Масол) від 21 січня 1995 р. № 46 на цю ліквідаційну комісію, після складання ліквідаційного балансу покладено обов’язок внести до КМУ пропозиції щодо погашення заборгованості Держкомрезерву не за рахунок державного бюджету).

При цьому, у період з 1997-1998 Держкомрезерв, як центральний орган відновлений, а з грудня 1999 року був реорганізований в Державне агентство по управлінню державним матеріальним резервом, при цьому у серпні 2001 року Указом Президента України Л.Кучми знов проведена реорганізація цього органу в Державний Комітет з державного матеріального резерву, при цьому постановою КМУ від 11 квітня 2002 р. № 503 (прем’єр-міністр Кінах А.К.) передано ДАК «Укрресурси» до сфери управління Державного комітету з державного матеріального резерву.

Також, відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 «Про організацію системи центральних органів виконавчої влади» Державний комітет України з державного матеріального резерву реорганізовано в Державне агентство резерву України.

Таким чином, Комісія не знаходить пояснень відсутності будь-яких документальних підтверджень поставки нафти, як і не знаходить пояснень динамічно проведених реорганізацій Держкомрезерву протягом 1994-2001 рр., за час яких вибуло із сфери управління цього органу багато підприємств, однак констатує, що питання про фактичне постачання на підприємства Держкомрезерву нафти та цінностей протягом 1993-1994 рр. на суму 130,721 млн. доларів США залишається відкритим і вимагає з’ясуванню слідчим шляхом, як і обставини постачання РФ нафти на невідомих нікому суб’єктів господарювання на загальну суму 119,450 млн. доларів США.

Комісія з цього приводу також відзначає, що зазначена угода між урядами України та РФ від 30.10.1997 «Про взаємний залік заборгованості за поставлені енергетичні ресурси і за розщеплюванні матеріали» була ратифікована Верховною Радою України ІII скликання, яка була обрана на чергових виборах 30 березня 1998 року, лише у 14 травня 1999 року, тобто в день ратифікації інших укладених договорів на умовах, які не відповідали економічним та політичним інтересам України, при цьому завдали державі збитків та шкоди обороноздатності держави, зокрема договорів 28 травня 1997 року з питань поділу Чорноморського флоту, а також договору про передачу РФ стратегічних бомбардувальників Ту-160 (8 од.), Ту-95МС (3од.) 575 крилатих ракет Х-55 та понад 120 вагонів обладнання до них в рахунок погашення боргу перед РФ за поставлений газ на суму 275 млн. дол. США).

Окремо Комісія повідомляє інформацію про те, що після вивезення тактичних ядерних зарядів, були зафіксовані спроби фальсифікації документів обліку ядерного озброєння, яке передавалось Російській Федерації, а саме в бік зменшення його кількості.

Так, по документації та обліку, яка знаходилась и Україні, було вивезено 2633 одиниці ядерних боєзарядів, а за документами російської сторони підтверджено, що фактично доставлено в Росію 2883 ядерних боєзарядів, а отже різниця між кількістю документально переданих Україною і прийнятих Росією ядерних боєзарядів складала 250 одиниць.

Для з’ясування розбіжностей в обліку, спростування або підтвердження інформації про фальсифікацію документів обліку ядерного озброєння, Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України по перевірці фактів незаконної торгівлі зброєю і військовим майном та їх незаконної передачі в інші країни, що досліджувала це питання у 2002 році, звернулась до Служби безпеки України, яка, здійснювала відповідне супроводження вивезення за межі території України тактичної ядерної зброї, яка за результатами розгляду звернення Комісії своїм листом від 30 листопада 2002 р. за вих. № 1756 повідомила таке:

«Службою безпеки України в межах компетенції опрацьовано питання щодо обставин вивозу з України протягом 1991-1992 рр. ядерних боєзарядів. Встановлено, що у ході переговорів між делегаціями РФ та України, які проведено 12-15.08.02 р. у м. Києві згідно з дорученням Прем'єр-міністра України (Л. Кінах) № 1704 від 4.07.02 р., представників РФ поінформовано про те, що при опрацюванні ліквідаційних актів ЯБП українськими спостерігачами виявлено 14 одиниць ЯБП, які не проходили по книгах обліку, але належали Україні і були вивезені до Росії для знищення. З огляду на зазначене українська сторона ініціювала питання стосовно надання нашій державі компенсації за ці 14 одиниць ядерних боєзарядів. Російська делегація прийняла до відома вказану інформацію...».

Тобто, Служба безпеки України виявила розбіжність стосовно 14 ядерних зарядів, щодо яких не було проведено жодних компенсацій, доля інших 250 досі не з’ясована, що ще раз вказує на необхідність з’ясування усіх обставин процесу ядерного роззброєння.

Робота Слідчої комісії, яка розслідувала це питання у 2002 році, не була завершена, як і не було інформації від уповноважених органів інформації щодо офіційного спростування чи підтвердження фактів про ймовірну фальсифікацію даних обліку вивезених до РФ тактичних ядерних зарядів, але ж питання досі залишається відкритим.

Щодо орієнтовної оцінки вартості вивезених розщеплюваних матеріалів видобутих з тактичних ядерних зарядів у кількості 2 883 слід навести орієнтовні приклади розрахунків для усвідомлення порядку їх цінності, однак Комісія переконана, що це питання мають детально вивчити фахівці, які мають надати об’єктивну оцінку обсягів вивезених до РФ розщеплюваних матеріалів, що в будь-якому разі не могла становити настільки малу суму, як 450 млн. дол. США.

Отже, згідно офіційного документу ООН № 6858, що визначає мінімальну вагу розщеплюваних матеріалів, які необхідні для створення ядерного заряду, і який погоджено МАГАТЕ (IAEA), маємо такі дані про вагу таких розщеплюваних матеріалів:

при використанні Pu239 (збагачення 95%) необхідно щонайменше 8 кг;
при використанні U235 (рівень збагачення 90-95%) необхідно щонайменше 25 кг;
при використанні U233 необхідно щонайменше 8 кг;

Оскільки Комісії невідомо, які саме речовини і в якій пропорції використовувались в якості вибухових речовин в тактичних ядерних зарядах різних типів, а також у Комісії немає інформації про те, що в СРСР в якості вибухової речовини використовувався U233, то для оцінки береться усереднена вага розщеплюваних матеріалів в кожному тактичному ядерному заряді в 10 кг.

Таким чином загальна вага розщеплюваних матеріалів, вивезених з території України до РФ в складі тактичних ядерних зарядів, оцінюється в 28 330 кг (28,33т).

Розщеплювані матеріали типу U235 або Pu239 можуть використовуватись для збагачення природнього U238 під час виготовлення класичного палива для АЕС у варіанті із U235, або так званого MOX палива (Mixed-Oxide fuel) у варіанті із Pu239. І саме ці речовини активно задіяні в процесах нагрівання теплоносія в активній зоні реакторів атомних станцій, при яких енергія ядерних реакцій трансформується у теплову, а пізніше і в електричну енергію.

Отже логічним виглядає зробити оцінку вартості цих матеріалів через їхню енергетичну ефективність.

Енергетична ефективність U235 і Pu239 однакова і приблизно в 2,8 мільйони разів вище за енергетичну ефективність тої самої маси так званого «умовного палива».

Таким чином, якщо зробити перерахунок через енергетичну ефективність на вартість відповідного обсягу нафти, то при ціні нафти на рівні 70 доларів США за барель вартість 28 330 кг розщеплюваних матеріалів типу U235 або Pu239 із рівнем збагачення в 95% може становити 29,3 млрд. доларів США.

Слід також зауважити, що при виробництві електроенергії із використанням ядерного палива викиди до атмосфери оксиду вуглецю CO2 є практично нульовими, що може надавати країні, яка використовує такий спосіб одержання електроенергії, суттєві преференції відповідно до Кіотського протоколу від 11 грудня 1997 року, який є додатковим документом до Рамкової конвенції ООН зі змін клімату, підписаної 1992 року на міжнародній конференції в Ріо-де-Жанейро.

Можна також зробити оцінку цього переданого ядерного потенціалу через порівняння із витратами США на створення ядерних зарядів. Згідно дослідження Brookings Institution, оприлюдненого в 1995 році, США витратили безпосередньо на виготовлення 72 000 ядерних зарядів 375 мільярдів доларів. Таким чином, усереднена вартість одного ядерного заряду становить 5,2 мільйони доларів США. Більше половини цих витрат враховано за цінами до 1973 року, коли і було виготовлене основне число ядерних зарядів, а інша частина за цінами до 1995 року, отже справедливо буде застосувати до цієї ціни коефіцієнт 5 для того, щоби привести цю ціну до купівельної спроможності долара США в середині 90-х років 20- го сторіччя. При такій оцінці одержуємо вартість 2 833 тактичних ядерних зарядів на рівні 73,7 мільярди доларів США.

Комісія звертає увагу на те, що оцінки за обома методиками є орієнтовними, оскільки для розрахунків взято мінімально відомі підтверджені дані числа вивезених зарядів, а також мінімальна вага розщеплюваних матеріалів, які використовувались у тактичних ядерних зарядах. Відповідно, необхідно провести більше детальне вивчення цього питання для з’ясування справжніх обсягів вивезених тактичних ядерних зарядів і розщеплюваних матеріалів, які входили до їхнього складу, що дозволить надати їм об’єктивну оцінку.

Щодо стратегічних ядерних зарядів

Отже, як зазначено вище на території України було розташовано 176 ракетних комплексів типу «ОС» («Окремий старт»), що мали на озброєнні 130 ракет класу РС-18 Стілет (SS-19) та 46 ракет класу РС-22 Скальпель (SS-24). Перші несли по 6 ядерних боєголовок (загалом 780), а СС-24 — по 10 (460): разом 1240 ядерних боєголовок, а всього ж на озброєнні перебувало щонайменше 1 272 одиниці стратегічних ядерних зарядів, які Україна передала до РФ.

Так, відповідно до Алма-Атинської і Мінської угоди 1991 року, а також Тристоронньої заяви Президентів України, США та Росії від 14 січня 1994 року були вироблені домовленості, зокрема про те, що:

1) Президенти визнають важливість надання справедливої та своєчасної компенсації Україні за вартість високозбагаченого урану, що міститься у ядерних боєзарядах

2) три Президенти дійшли рішення про вжиття одночасних дій щодо вивезення ядерних боєзарядів з України і надання компенсації Україні у формі тепловиділяючих зборок для атомних електростанцій;

3) Президенти Клінтон і Єльцин поінформували Президента Кравчука, що США і Росія готові надати Україні гарантії безпеки, як тільки Договір про Скорочення наступальних озброєнь-I набере чинності і Україна стане учасником Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) як держава, що не володіє ядерною зброєю, зокрема, РФ та США:

підтвердять Україні їх зобов'язання поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони держав-учасниць НБСЄ і визнавати, що зміна кордонів може бути здійснена тільки мирним шляхом за взаємною згодою;
підтвердять їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності;
підтвердять Україні їх зобов'язання утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення іншою державою-учасницею НБСЄ прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги;
підтвердять їх зобов'язання домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки ООН з метою надання допомоги Україні як державі-учасниці ДНЯЗ, що не володіє ядерною зброєю, в разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об'єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї;
підтвердять щодо України їх зобов'язання не застосовувати ядерної зброї проти будь-якої держави-учасниці ДНЯЗ що не володіє ядерною зброєю, крім випадку нападу на них самих, їх території чи їх підопічні території, їх збройні сили або на їх союзників з боку такої держави спільно або в союзі з державою, яка володіє ядерною зброєю;

5) Президенти Клінтон та Єльцин поінформували Президента України, що були проведені консультації з Сполученим Королівством, третьою державою-депозитарієм ДНЯЗ, і що Сполучене Королівство готове надати Україні такі ж гарантії безпеки, як тільки вона стане стороною ДНЯЗ як держава, що не володіє ядерною зброєю;

6) Президент Клінтон підтвердив зобов'язання США надати технічну та фінансову допомогу для надійного та безпечного демонтажу ядерної зброї та зберігання матеріалів, що розщеплюються (в рамках, програми Нанна-Лугара США погодились надати Україні мінімум 175 мільйонів доларів США);

7) три Президенти вирішили, що для започаткування процесу надання компенсації Україні Росія надасть Україні протягом десяти місяців тепловиділяючі зборки для атомних електростанцій, що міститимуть 100 тонн низькозбагаченого урану;

8) всі ядерні боєзаряди будуть виведені з території України до Росії для цілей їх наступного розукомплектування у якомога коротший можливий час; Росія надасть компенсацію у формі поставок тепловиділяючих зборок Україні для потреб її атомної енергетики протягом того ж самого періоду;

9) Україна забезпечуватиме знищення всієї ядерної зброї, включаючи стратегічні наступальні озброєння, розташовані на її території, згідно з її відповідними угодами протягом семирічного періоду, як це передбачено Договором про СНО-I ( 840_050 ) і в контексті Заяви Верховної Ради України «Про без'ядерний статус України»; всі ракети РС-22 (СС-24) на території України будуть деактивовані протягом десяти місяців шляхом зняття їх боєзарядів.

Таким чином, три Президенти узгодили, надати справедливу та своєчасну компенсацію Україні за вартість високозбагаченого урану, що міститься у ядерних боєзарядах у вигляді тепловиділяючих зборок для атомних електростанцій, що міститимуть 100 тонн низькозбагаченого урану (орієнтовно це 1800 зборок), а також, Президенти Клінтон і Єльцин поінформували про готовність надати Україні гарантії безпеки, як тільки Договір про Скорочення наступальних озброєнь-I набере чинності і Україна стане учасником Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) як держава, що не володіє ядерною зброєю.

В підсумку Україна ратифікувала Договір про Скорочення наступальних озброєнь-I, а також Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), але які отримала гарантії безпеки досі сказати важко, а за вартість високозбагаченого урану, що містився у стратегічних ядерних боєзарядах Україна теж отримала, так би мовити, «справедливу та своєчасну компенсацію» – 100 тонн низькозбагаченого урану у вигляді тепловиділяючих зборок для атомних електростанцій (орієнтовно це 1800 зборок), що за цінами того періоду складало близько 70 млн. дол. США. Комісії не відомі інші укладені договори, якими було передбачено надання додаткові компенсацій за передані розщеплювані матеріали, що свідчить про необхідність додаткового з’ясування цього питання.

Щодо орієнтовної оцінки вартості вивезених розщеплюваних матеріалів видобутих із стратегічних ядерних зарядів у кількості 1 272 слід привести орієнтовні приклади розрахунків для усвідомлення порядку їх цінності, однак Комісія наголошує, що це питання мають вивчити фахівці, які мають надати об’єктивну оцінку цінності вивезених до РФ розщеплюваних матеріалів, що в будь-якому разі не відповідало вартості 100 тон низько збагаченого урану, який постачався РФ у вигляді тепловиділяючих зборок орієнтовною вартістю 70 млн. дол. США (1800 збірок) за передані стратегічні заряди. Комісія допускає, що можливо були інші додаткові компенсації Україні, однак Комісії про це не відомо, що свідчить про потребу подальшого дослідження цього питання.

Аналогічно, варто привести дві моделі орієнтовних розрахунків – через енергетичну ефективність, а також за доступними даними вартості ядерних програм іноземних держав.

Отже, з відкритих джерел відомо, що вага розщеплюваних матеріалів типу U235 (збройовий уран) або Pu239 (збройовий плутоній) в стратегічних ядерних зарядах приблизно в три рази перевищує вагу відповідних речовин у тактичних ядерних зарядах, а згідно методу узагальнення, що детально описаний вище для тактичних ядерних зарядів, усереднена вага розщеплюваних матеріалів в кожному стратегічному ядерному заряді орієнтовно коливається на рівні 30 кг. Відповідно, загальна вага розщеплюваних матеріалів, вивезених з території України до РФ в складі стратегічних ядерних зарядів, оцінюється щонайменше в 38 160 кг (38,16 т).

Якщо зробити перерахунок вартості вивезених розщеплюваних матеріалів через енергетичну ефективність на вартість відповідного обсягу нафти, то при ціні на рівні 70 доларів США за барель нафти вартість 38 160 кг розщеплюваних матеріалів типу U235 або Pu239 із рівнем збагачення в 95% становить 39,4 мільярди доларів США.

При здійсненні оцінки вартості через інформацію про витрати США на виробництво ядерних зарядів одержуємо вартість 1 272 стратегічних ядерних зарядів на рівні 33,1 мільярди доларів США.

Комісія звертає увагу на те, що оцінки за обома методиками є орієнтовними, оскільки для розрахунків взято мінімально відомі підтверджені дані числа вивезених зарядів, а також мінімальна вага розщеплюваних матеріалів, які використовувались у стратегічних ядерних зарядах. Відповідно, необхідно провести більше детальне вивчення цього питання для з’ясування справжніх обсягів вивезених стратегічних зарядів і розщеплюваних матеріалів, які входили до їхнього складу, що дозволить надати їм об’єктивну оцінку.

Окремо варто зазначити, що твердження осіб, які приймали нашвидкуруч рішення про передачу ядерного арсеналу, про те, що Україна не могла контролювати ядерну зброю, і у буквальному сенсі перебувала на пороховій діжці, слід зазначити, що систему управління 43-ракетної армії будували українці, зокрема державні підприємства, розташовані у м. Харкові, що за певних умов на перехідний період роззброєння були здатні вирішити питання контролю над застосуванням ядерного арсеналу. Крім цього, тактична ядерна зброя порівняно зі стратегічною була проста в обслуговуванні, мала довший строк експлуатації та термін зберігання без заміни відповідних частин і компонентів за вимогами ядерної безпеки, тому ця зброя могла і повинна була б залишатися в Україні до вирішення питань її ліквідації на умовах, які б задовольняли економічні, політичні та оборонні інтереси держави.

Отже, досі не з’ясованим залишається питання щодо обставин вивезення без згоди Верховної Ради України до РФ тактичних ядерних зарядів, а також питання розміру та обставин здійснення компенсацій за передані заряди, яке неодноразово піднімалося, зокрема і Верховною Радою України, як і нез’ясоване питання оцінки таких рішень.

Крім цього, нез’ясованим залишається питання про результати перевірки отримання Україною від Російської Федерації тепловиділяючих зборок (ТВЗ) за передані стратегічні ядерні боєзаряди, кількості виробленої з них електроенергії та її вартості і надходження до Державного бюджету України коштів від реалізації зазначеної електроенергії.

Відомо, що постановою Верховної Ради України «Про попередню інформацію Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України по перевірці фактів незаконної торгівлі зброєю і військовим майном та їх незаконної передачі в інші країни» від 16 грудня 2005 року № 3231-IV було рекомендовано Кабінету Міністрів України здійснити перевірку отримання Україною від Російської Федерації тепловиділяючих зборок за передані стратегічні ядерні боєзаряди, кількості виробленої з них електроенергії та її вартості і надходження до Державного бюджету України коштів від реалізації зазначеної електроенергії, а про результати цієї перевірки поінформувати Верховну Раду України у лютому 2006 року.

При цьому, на запит Комісії до Апарату Верховної Ради України про надання копій листів Кабінету Міністрів України до Верховної Ради України про результати перевірки отримання Україною від Російської Федерації тепловиділяючих зборок за передані стратегічні ядерні боєзаряди, кількості виробленої з них електроенергії та її вартості і надходження до Державного бюджету України коштів від реалізації зазначеної електроенергії, Комісія відповідних документів не отримала, що може свідчити про те, що така перевірка здійснена не була.

З цього приводу слід зазначити, що вперше проблема організації власного ядерного паливного циклу була розглянута Кабінетом Міністрів у 1993 році, згодом це питання вирішувалося Указом Президента від 23.02.94 р. № 64/94 «Про невідкладні заходи щодо розвитку атомної енергетики та формування ядерно-паливного циклу в Україні», Національною енергетичною програмою України до 2010 року, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 15.05.96 № 191/96-ВР ,"Про Національну енергетичну програму України до 2010 року", іншими актами, якими вносились зміни та доповнювалися положення програми організації власного ядерного паливного циклу. Але, за наявною інформацією проблема залишалася невирішеною.

При цьому, за наявною інформацією в 1993 - 1999 роках Україна одержувала компенсаційне ядерне паливо взамін за вивезені ядерні заряди, а за рахунок продажу електроенергії, що вироблена з отриманого компенсаційного палива, мав бути наповнений фонд створення власного ядерного паливного циклу - заявлено біля 600 мільйонів доларів, але він був наповнений за наявною інформацією лише на 100 мільйонів доларів, з яких тільки приблизно 50 мільйонів доларів грошима.

Питання використання коштів, отриманих за продаж електроенергії, що була вироблена з компенсаційного палива, публічно досі не з’ясоване, адже членам Комісії не відомі будь-які офіційні повідомлення з цього приводу. При цьому, власний ядерний паливний цикл в Україні не створений, незважаючи на всі можливості вирішити це питання. Разом з тим, за наявною інформацією, 6 років українські АЕС (1993 – 1999 рр.) працювали на паливі, одержаному в якості компенсації за вивезені ядерні боєголовки. Ці АЕС давали орієнтовно 50% електроенергії України, обсяг виробництва електроенергії на АЕС можна оцінити приблизно у 80 мільярдів кВт*годин (наприклад за 2009 - 83,155 млрд кВт*годин), тоді, при ціні за кіловат/годину на рівні 0.04 дол. США, вартість виробленої за рік електроенергії становить понад 3 млрд. дол. США, що свідчить про те, що фонд було чим наповнювати.

Щодо передачі міжконтинентальних балістичних ракет РС-18

Крім цього, Комісія отримала та вивчила документи, які свідчать про укладення інших договорів, зміст яких викликають великий сумнів щодо відповідності інтересам України, що можу свідчити про завдання державі збитків.

Так, 04.06.1996 року між Урядом України та Російської Федерації укладено угоду про передачу для подальшого використання озброєння та військової техніки стратегічних ракетних комплексів, яка була скріплена підписами міністрів оборони В. Шмаровим за Уряд України та П. Грачовим за Уряд РФ.

За умовами укладеної угоди Україна погодилась передати у власність Російської Сторони міжконтинентальні балістичні ракети 15А35/УР-100Н УТТХ/РС-18 за вартістю залишкового експлуатаційного ресурсу (частина ракет 1983 р.в. за ціною 291,9 тис. дол. США (6 ракет), а частина 1985 р.в. за 417,09 тис. дол. США. (4 ракети).

При цьому, ракети такого типу використовувалися РФ в комерційних проектах з метою отримання прибутку за рахунок виведення на орбіту землі комерційного навантаження до двох тонн (проект «Рокот», проект «Стріла») за орієнтовною ціною запуску близько 20 млн. дол. США.

Крім цього, РФ таким чином виконувала та не порушувала вимоги Договору про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь від 31 липня 1991 року та Лісабонського протоколу 23 травня 1992 року.

Тобто, 10 ракетоносіїв, які РФ отримала за умовами зазначеної угоди за 3,42 млн. доларів США, створило можливості використання цих носіїв РФ в комерційних проектах загальною вартістю орієнтовно 200 млн. дол. США, однак Комісії не відома достовірна інформація з цього приводу, а відповідно це підлягає додатковому вивченню.

Комісія також зазначає, що про рух інших міжконтинентальних балістичних ракет у кількості щонайменше 120 одиниць 15А35/УР-100Н УТТХ/РС-18 інформацією не володіє (наявна інформація, що були ще ракети на зберіганні, крім тих, що перебували у шахтах), але наголошує, що використання скорочених міжконтинентальних ракет підлягає перевірці, як і доля 46 ракет РС-22, які, на думку спеціалістів, могли бути використанні Україною у комерційних цілях і не підлягали негайному знищенню або знищенню в чітко визначені строки, за виключенням частини стратегічних наступальних озброєнь, які підлягали знищенню згідно рішення Верховної Ради України в загальному обсязі 36 % від усіх носіїв, що підлягали скороченню.

Так, в Україні стратегічні наступальні озброєння були представлені стратегічними бомбардувальниками (загалом їх було понад 240 од., але під скорочення підпадали Ту-160 (19од.), Ту-95МС(23од.), а також 176 МБР (130 ракет РС-18 «Стілет» (SS-19) та 46 ракет РС-22 «Скальпель» (SS-24).

Тобто, разом на території України орієнтовно перебувало близько 218 носіїв стратегічних наступальних озброєнь, які підлягали скороченню за договором СНВ-1 в обсязі не менше 36 %, що складає 78 одиниць стратегічних озброєнь. Таким чином, Україна могла виконати умови договору СНВ-1 шляхом ліквідації стратегічних озброєнь найбільш застарілих зразків, при цьому у її власності могло б залишитись інші бомбардувальники та міжконтинентальні ракети, які могли бути після денуклеаризації використані у оборонних і комерційних проектах, при цьому Україна закріпила б статус космічної держави, що забезпечує повний цикл виведення корисного навантаження до космосу. Зокрема, це проекти типу «Повітряний старт» або типу «Рокот», «Стріла», які власне і були реалізовані в РФ. При цьому, РФ в проектах «Рокот», «Стріла» використали МБР (міжконтинентальні балістичні ракети), що підлягали скороченню чи у яких спливав термін гарантійної експлуатації. Тобто, якщо б Україна використала ці носії, які підлягали скороченню, то отримала б економічну і політичну вигоду.

Однак, Україна пішла іншим шляхом, який не мав як а ні політичної, а ні економічної, так і оборонної доцільності.

До речі, було скорочено і інші бомбардувальники, які не підпадали під дію договору - Ту-22М2(М3) – понад 60 од.; інші модифікації Ту-22 – понад 40 од., Ту-16 – понад 100 од., що також має бути предметом окремого дослідження.

Два бомбардувальника Ту-95 МС у 2006 році були включені до переліків надлишкового майна і ймовірно були реалізовані, попри те, що з доповідей вищих керівників держави Україна все знищила, оскільки такі озброєння підлягали скороченню та утилізації відповідно до взятих Україною зобов’язань.

Інформація про орієнтовну вартість знищеної інфраструктури колишньої 43-ї ракетної армії

Також, з огляду на те, що цінність майна, яке Україна знищила під час процесу ядерного роззброєння досі не відома, Комісія вважає за необхідне повідомити орієнтовну вартість знищеної інфраструктури колишньої 43-ї ракетної армії, для врахування у роботі під час проведення роботи з країнами-гарантами на користь України.

Як було зазначено, в 1991 році Україна ще була ядерною державою, отримавши третій після США та Російської Федерації ядерний арсенал, який перебував на озброєнні 43-ї ракетної армії колишнього СРСР, яка на території України була представлена шістьма дивізіями:

19-та ракетна дивізія (Хмельницький);
37-ма гвардійська ракетна дивізія (Луцьк);
43-тя гвардійська ракетна дивізія (Ромни);
44-та ракетна дивізія (Коломия);
46-та ракетна дивізія (Первомайськ);
50-та ракетна дивізія (Білокоровичі).

Крім цього, до структури 43-ї ракетної армії відносились такі підрозділи:

Харківське військове училище ракетних військ ім. Маршала Радянського Союзу Н. І. Крилова (ХВВКІУ РВ) (м. Харків);
80-й навчальний центр РВСП (Котовськ);
4-й арсенал РВСП (в/ч 14427, А0981, смт Лісове, Кіровоградська обл.);
24-й арсенал РВСП (в/ч 14247, А2365; об'єкт «Львів-50», с. Михайленки, Житомирська область);
26-й арсенал РВСП (в/ч 32154, А2251; об'єкт «Веселка», смт. Жеребкове, Одеська область;
15-та окрема змішана авіаційна ескадрилья (Калинівка, Вінницька обл.);

а також об'єкти «С»:

341 Об'єкт (в/ч 14427 та в/ч 65152, Кіровоград-25);
Об'єкт 712 (в/ч 62047, Сімферополь-10/Феодосія-13, с. Краснокам'янка, АРК);
Об'єкт 711 (в/ч 51989, Івано-Франківськ-16, смт. Делятин);
Центральний ремонтний завод (м. Кіровоград);
Центральний ремонтний завод (м. Умань, Черкаська область);
санаторій «Фрунзенский» (смт Партеніт, АР Крим).

При цьому, на початок 1994 року на озброєнні 43-ї ракетної армії, у складі якої перебувало дві ракетні дивізії (19-та Хмельницька і 46-та Первомайська), було 176 ракетних комплексів типу «ОС» («Окремий старт»), що мали на озброєнні 130 ракет класу РС-18 Стілет (SS-19) та 46 ракет класу РС-22 Скальпель (SS-24). Перші несли по 6 ядерних боєголовок (загалом 780), а СС-24 — по 10 (460). Разом 1240 БЧ, всього ж на озброєнні перебувало 1272 ядерних боєголовок.

В результаті прийняття рішень та проведення заходів роззброєння, зокрема відмови від засобів стратегічної та тактичної ядерної зброї, прийнято рішення про скорочення 43-ї ракетної армії, а відповідно рішення про знищення її інфраструктури, зокрема 176 ракетних комплексів типу «ОС» («Окремий старт») – шахтних пускових установок. З цього приводу є питання щодо знищення відповідно до договору СНВ-1 всіх стаціонарних пускових установок, яке підлягає більш детальному аналізу фахівцями.

Але, головне зрозуміти цінність такого комплексу для врахування у роботі під час проведення дипломатичної роботи на користь України.

Так, стаціонарні пускові установки, є унікальними комплексами для збереження, обслуговування і запуску ракет, а також особливою цінністю для потреб оборони із врахуванням надвисокого ступеню захищеності від будь-яких типів зброї та вражаючих факторів. Орієнтовна вартість системи цих пускових установок, системи управління разом з іншою всією інфраструктурою 43 ракетної армії, оцінюється щонайменше у розмірі 100 млрд. дол. США.

Для порівняння, згідно даних звіту Brookings Institution за 1995 рік вартість власне ядерних зарядів, виготовлених у ході виконання американської програми із створення ядерного арсеналу становила менше 10% від загальної вартості американської ядерної програми, яка за період 1942-1995 рр. оцінюється у 4 трильйони доларів США (за цінами відповідного періоду).

Як вище зазначено, за орієнтовними оцінками вартість 1 272 стратегічних ядерних зарядів становить щонайменше понад 33 мільярди доларів США відповідно до наведених вище розрахунків. Отже, відповідно до цих даних, наведена вище оцінка вартості інфраструктури 43 ракетної армії є поміркованою.

При цьому, за інформацією першого Президента України Л. Кравчука, яка була ним поширена 28.05.2019 року в ефірі телеканалу «112 Україна», вартість однієї шахтної установки разом з МБР 1 млрд. дол. США, а відповідно 176 пускових установок – 176 млрд. дол. США. Також, перший Президент наголосив, що «це вартість не в цих доларах, а в тих», тобто 90-х років. Це може свідчити про дві речі:

1) про обізнаність першого Президента у питаннях вартості та цінності як ядерного арсеналу, так і вартості інфраструктури стратегічної армії, яку знищили всупереч рішенням Верховної Ради України;

2) про розуміння першим Президентом вартості долара в 90-х та сьогодення; очевидно перший Президент пам’ятає, що унція золота у 90-х коштувала 350 дол. США, а на сьогодні понад 1,25 тис. дол. США;

3) а також про те, що Комісія занадто обережно здійснила оцінку переданих до РФ ядерних активів та знищеної інфраструктури ЗСУ.

Спеціалісти зазначають, що нічого не заважало використовувати принаймні 46 модернізованих пускових установок для ракети РС-22 (нагадуємо, що це були найновіші ракети українського виробництва), як стартові майданчики для збереження, обслуговування і запуску ракет із звичайними неядерними боєголовками, що могло бути надійним захистом від зовнішньої агресії, а скоротити було потрібно всього незначну кількість цих пускових установок, як того вимагалося за договорами, які ратифікувала Верховна Рада України. Прикладом сьогодення є військова програма РФ, яка передбачає використання МБР із неядерними зарядами і вражаючими елементами кінетичної дії, що рухаються в атмосфері на гіпербалістичних швидкостях, зокрема для боротьби із авіаносними групами потенційного супротивника.

Однак, Україна пішла і в цьому питанні іншим шляхом, який не мав як а ні політичної, а ні економічної, так і оборонної доцільності.

Комісія в чергове наголошує, що жодним чином не надає оцінку рішенню Верховної Ради України про відмову від третього у світі ядерного арсеналу, однак встановлені під час розслідування обставини саме процесу передачі ядерних зарядів, свідчать про завдання шкоди економічним інтересам України. При цьому, Комісією не встановлені жодні обґрунтовані дані щодо проведення розрахунків вартості переданих ядерних матеріалів, що мало слугувати підставою для проведення переговорів щодо умов передачі арсеналу, які б справедливо задовольняв Україну, що ще раз підтверджує необхідність продовження роботи у з’ясуванні усіх обставин ядерного роззброєння.

Крім цього, з’ясування цього питання у майбутньому допоможе якісно та обґрунтовано проводити дипломатичну роботу на користь України, адже якщо не знають наші фахівці цінність арсеналу, скорочених носіїв та знищеної інфраструктури, то як це можуть знати країни-гаранти територіальної цілісності України згідно Будапештського меморандуму.

Питання передачі до РФ тактичної ядерної зброї, передача розщеплювальних матеріалів до РФ під роззброєння, використання коштів, отриманих за електроенергію вироблену із компенсаційного палива, використання скорочених міжконтинентальних балістичних ракет, умов знищення шахтних пускових установок, а також інших супутніх питань ядерного роззброєння, потребує окремого, більш глибокого дослідження, робота над яким має бути продовжена Верховною Радою України наступного скликання з метою остаточного з’ясування усіх порушених вище питань.

повний зміст звіту (перелік додатків) ▼